Людина не з шеренги

Одеський художник Костянтин Скопцов, який учора відкрив свою виставку графіки у Львові, в галереї Українського музею модерністського мистецтва «Музей ідей», навряд чи знайомий рядовим любителям красних мистецтв. Але його послужний список вражає. З його роботами знайомі шанувальники живопису в Києві, Парижі, Москві, Нью-Йорку. І не просто знайомі. Він затребуваний на ринку, його картини, графічні малюнки купують найвідоміші музеї світу й солідні колекціонери.

Його називають представником «паризької школи» українського живопису, але навряд чи його творчість національна, етнічна. Костянтин Скопцов — «людина світу», йому пощастило, на відміну від нас, сучасних політичних ссавців. Адже політика всіх нас так дістала!

Світовідчуття Костянтина Скопцова поза часом, поза кордонами і, природно, поза нинішньою, багатою на події українською політичною соціальністю. Останнє найбільш цінно. А естетичне бачення світу є вершиною мудрості й таланту людини. Це, як писав І. Кант, «доцільність без мети».

Його художній доробок яскравий і несподіваний. І ідеями, і сюжетами, і технікою виконання. Він майстер! У Костянтина неслов’янський художній смак — якоїсь китайської епохи Юань, Мін, Цінн. Ще — неповторний стиль пензля (олівця, пера), від яких одержуєш не просто задоволення, а насолоду. В цьому і полягає загадка того, что можна не відати суті, не розуміти сюжету його картин, графічних малюнків. Але відчуваєш, вловлюєш, починаєш розуміти щось дуже важливе і головне не «в миру», а в своєму власному повсякденному і швидкоплинному житті. Цілком за Кантом «річ у собі» стає «річчю для нас».

Коли мене друзі знайомили з художником, епатажно попередили, що він «з робітничої сім’ї, сам у минулому токар, слюсар». Однак у реальності Костянтин Скопцов, хоч і пропрацював вісімнадцять років на заводі, виявився інтелектуалом найвищої проби. І навряд чи знайдуться співрозмовники, що на рівних з ним дискутуватимуть про даосизм, китайську поезію і філософію, біблійні притчі, метафізику чи про містичних істот, які складаються «з повітря і вогню».

Світ його графіки ніби й неактуальний для сучасника. Сюжети навіяні древніми китайськими і японськими поетами, двовіршами їхніх геніальних творінь. Залишається загадкою, як Костянтин Скопцов «матеріалізує», наповнює чистий аркуш паперу снами, примарами, «фантомами», жахами, потойбічними світами далекого, незнайомого нам часу. Але це ті символи, алегорії, художні послання, що допомагають нам зрозуміти вбогість тих, хто сьогодні декларує, повчає, шикує в шеренгу і командує.

Костянтинові Скопцову заздриш у головному: він вільний, некерований, він не є жертвою сучасного прагматизму. Йому не загрожує стати придворним художником. Але в той же час він небезпечний для будь-якої влади, тому що в своїй творчості передбачає майбутнє. А його нинішня богемність є викликом офіційному мистецтву і не може не турбувати тих, хто любить порядок, однодумність у мистецтві, політиці, спілкуванні, любові, вірі.

Віктор Тимошенко

матеріал опубліковано в газеті Верховної Ради "Голос України" 10.10.2009 http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=147317